Сини приїхали в дім батьківський до мами.
Щаслива зустріч, радісна, жадана!
Хоч мати тішиться дорослими синами,
Та на душі її ятриться рана.
Яка ще рана? У якому горі
Її зазнала лагідна матуся?
Сини у неї милосердні й добрі…
Та йти не поспішають до Ісуса.
Ще буде час. Вони ж не зовсім сиві,
Міцні, здорові, жити їм і жити,
Поглянь які: і сильні, і красиві…
Але, на жаль, минають дім молитви.
Краси і доброти у них не мало,
У них повага, здібності і вміння…
Та ліпше їм чогось не вистачало,
Аби не бракувало їм спасіння.
Щоб їх у Книгу Неба записали,
Щоби душа наповнилася Слова…
Бо ліпше, щоб вони чогось й не мали,
Аби була в серцях печать Христова.
Сини до мами сповнені любові,
Її життя для них багато значить…
Коли ж вони уклоняться Христові,
Щоб їх колись й у вічності побачить?
Надії серце материнське гріють
(Воно не може бути безстороннім):
Ось цього разу, як сини приїдуть –
Покаються у домі молитовнім.
У чому каятись? Пограбували, вбили?
То ж ні, не грішники, хоча й не бездоганні…
Якби ж вони коліна прихилили
Перед Христом, як справжні християни!
Чого хотіти ще? Такі хороші діти,
Ніколи й не образили неначе…
Сини ніяк не можуть зрозуміти,
Чого радіє мати їх і плаче.
Чому помітна у очах тривога?..
Можливо, за минулу всю недолю?..
Байдужістю до Спаса-Христа-Бога
Їй, найдорожчій, завдавали болю.
І прийде час, коли сини зійдуться,
Згадають батька, матінку згадають –
І зрозуміють: плакала матуся
За їх спасіння – й раптом заридають.
В Ісусі буде солодко ридати,
І будуть сльози чисті, ніби перли,
Бо хоч померла християнка-мати,
Та молитви матусі не померли.
Комментарий автора: Маю уже дорослих братів, добрих, розумних, красивих, батьки яких були щирими християнами, а вони ще не з Ісусом. Щось чекають, хоча багато що знають про Бога і спасіння. Їхня мама виливала мені свій біль про їхнє навернення - і він передався мені. Чекаю радісного дня зустрічі своїх братів з Ісусом.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Що за питання "А чого вони не з Ісусом?" Не кожен з Ісусом. Аби це так просто було, як склянку води випити, то й не цінувалось би Богом. Це не просто, бо не кожен може відчути потребу бути з Ним. Може то й Сатана копито прикладає до цього... Хто ж скаже про когось, чого він не з Ісусом?
Поэзия : Осеняю себя не крестом - Людмила Солма *) примечание:
Очень-очень старое стихо, неоднозначное в моем личном осмыслении - ни тогда в 1975г., ни сейчас - как вновь наткнулась в своих записях на этот криво вырванный из дневника, которого давным уже давно нет, листок...
Выплеснулось одномоментно. Как по наитию наваждения... И до сих пор вызывает удивление необъяснимо мятежной крамолой. Взгляд чуждый и несвойственный моей юности. До абсолютнейшей противостественности. Тяжеловесно-декадентская случайная мысль...
И хотите верьте, хотите нет: но, как только набрала полностью этот стихо-текст, даже не успев сохранить в файле, внезапно отключился свет...
Через несколько минут снова включаю компьютер и заново набиваю в Word это стихотворение.
А мысленно по ходу соображаю: старые записи... забытая памятность событий... Стоит ли ворошить все это нынешним осмыслением?!
Сейчас мне думается, это было, скорее всего, эмоционально-метафорическое эхо чего-то, навеянного каким-то книжным, скорее всего, прочтением... Хотя, помнятся немного и расплывчато-смутные события того давнего февраля. Необъяснимое созвучие разума и сердца -абсолютно чуждому мгновенью?! Поэзия раздумий и осмысления...
Немного подредактировала его, расставив акценты знаков препинания, заменив пару-тройку слов. Поискала среди памятно-знакомых классических стихов более подходящие эпиграфы и остановила свой выбор на трех 4-стишиях из И.Северянина - как показалось мне вчера вечером, наиболее характерных именно многозначием того неясно-уловимого для меня нынешней, эмоционального настроения или смысла, изложенного в этом старом моем стихе:
*Отходная Петрограду*
«Ты проклят. Над тобой проклятья.
Ты точно шхуна без руля.
Раскрой же топкие объятья,
Держащая тебя земля...»
(Игорь Северянин, 1918-VII)
*Осенние листья*
«Осеню себя осенью – в дальний лес уйду.
В день туманный и серенький подойду к пруду.
Листья, точно кораблики, на пруду застыв,
Ветерка ждут попутного, но молчат...»
(Игорь Северянин, 1929)
*Конечное ничто*
«Мы призраками дуализма
Приведены в такой испуг,
Что даже солнечная призма
Таит грозящий нам недуг...»
(Игорь Северянин, 1918-ХП)
И решилась все-таки выставить это стихотворение читателям на обозрение. Возможно кто-то, да задумается на минутку о бренности сиюминутных настроений. И поймет, что жизнь в общим-то не стоит того, чтобы безысходно отчаиваться, впадая в черный пессимизм. Стоит только оглянуться вокруг себя, посмотреть в глаза близких и знакомо-незнакомых людей, переосмыслить сумбур собственной души. Возможно причины духовного одиночества таятся в нас самих – в нашем непомерном величии Эго...
На этой житейски-философской мысли я и закончу свои раздумья над загадкой старого обрывка из забытого мной, выборочно "разоренного" когда-то дневника...
Людмила Солма, 15.10.2007г.
